Минули часи ті, що громом гриміли,
Кострищем палали, дзвеніли мечем.
Здаючись стрілою, вони пролетіли,
Отож ми балладу про них і почнем.
Єдиною славою вважалась лиш та,
Що в полі у бою здобута була.
Все одно - чи цар ти, чи лицар поважний,
Не станеш ти славним, коли не відважний.
Великі герої кували в бою
Чи гідність, чи мужність й звитягу.
Кували вони також долю свою,
Збираючи шану й повагу.
Єдиною ціллю і сенсом життя
Було захищати держави буття,
Це честь - короля своєго захищати;
Всім іншим герої могли знехтувати.
Минули часи ті, а з ними і гідність.
Прийшли їм на зміну занепад і бідність.
І славу купці за монети купують,
І пам’ять героїв ганебно плюндрують.
Широка кишеня та гаман тугий
Посіли на трон кальрадійський.
Король вже не лицар, а борів товстий,
Не воїн - торговець свадійський.
Купують для себе поетів вони,
Щоб ті про них пісні складали.
А самі бояться удару з спини
Бо куплені їхні васали.
Нагаї свистять і шмагають селян,
Що годують та поять багатих дворян.
Ті не бачать нічого з-за страв та напоїв,
Незважають на муки нащадків героїв.
Кров гаряча у дітях героїв вскипіла,
Похапались вони за сокири і вила,
Піднялося повстання; в кривавім бою
Довели ті нащадки всю сутність свою.
Повернули в Кальрадію славу ясну,
Незбагненно прекрасну й величну.
Захистили лицарську звитягу святу
Й світлу пам’ять отців своїх вічну.
P.S. Баллада написана без каких-либо политических умыслов и не имеет отношения к реальным событиям.